Стаття 11.1. КООНПК
Суди

Опис статті:
Ураховуючи незалежність судової влади та її вирішальну роль в боротьбі з корупцією кожна Держава-учасниця, відповідно до основоположних принципів своєї правової системи й без шкоди для незалежності судових органів, вживає заходів стосовно зміцнення чесності й непідкупності представників судової влади та запобігання будь-якій можливості для корупції серед них. Такі заходи можуть включати правила, що стосуються поведінки представників судової влади.
11.1.
Державна оцінка
Громадська оцінка
Українське законодавство щодо забезпечення незалежності суддів та протидії корупції в судовій владі в більшості відповідає КООНПК. Однак, окремі законодавчі положення потребують вдосконалення, оскільки вони надають представникам судових органів надмірні дискреційні повноваження.
Виконання законодавчих вимог є на надзвичайно низькому рівні. Основною причиною є недоброчесність окремих суддів та представників судової влади. Судова гілка влади постійно перебуває в центрі політичних та корупційних скандалів. Незалежність суддів часто порушується, при цьому з боку самих суддів та представників судових органів. Орган, який покликаний забезпечувати незалежність та доброчесність суддівського корпусу (ВРП), на думку громадськості є заангажованим, корумпованим та сам доволі часто здійснює тиск на суддів. Чи не єдиними позитивними аспектами у цьому контексті є початок реформи ВРП та створення спеціалізованого суду для розгляду справ пов’язаних з топкорупцією (ВАКС).

Коротко про результати імплементації

Cтан імплементації
Стан імплементації в законодавстві

1.1. Суди та органи судової влади
Законодавчою базою діяльності судової гілки влади в Україні є Конституція та Закон про судоустрій і статус суддів (ЗССС). Конституція України гарантує здійснення правосуддя в Україні виключно судами, на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення поширюється юрисдикція судів. Делегування функцій судів не допускається. ЗССС своєю чергою є основним законом, який регламентує всі питання, пов’язані з діяльністю суддів (відбір, проходження служби, звільнення, оцінювання тощо).
Судова система в Україні складається із судів трьох інстанцій і побудована за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Найвищою ланкою судової системи є Верховний Суд. Крім нього, в Україні діють два вищі спеціалізовані суди – Вищий суд з питань інтелектуальної власності (в процесі запуску) та Вищий антикорупційний суд (ВАКС).
Основним органом у судовій гілці влади є Вища рада правосуддя (ВРП). До її повноважень належить:
- безпосередня участь у призначенні суддів;
- ухвалення рішення про звільнення судді з посади, надання дозволу на арешт судді;
- розгляд скарг на рішення органів про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора;
- призначення членів ВККС;
- розпорядження бюджетними коштами, виділеними на діяльність суддів тощо.
ВРП формується з 21 члена, яких призначають органи самоврядування суддів, прокурорів, адвокатів, а також Президент, Парламент та представники вищих юридичних навчальних закладів і наукових установ. З недавнього часу (липень 2021 року) до відбору членів ВРП залучена Етична рада, яка надає висновки про відповідність кандидатів вимогам професійної етики та доброчесності.
В судовій системі також існує ряд державних органів, направлених на забезпечення функціонування судів. Наприклад, відбором суддів та проведенням кваліфікаційного оцінювання займається Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС), а для забезпечення охорони (в тому числі судів, членів їх сімей) та підтримання громадського порядку в судах функціонує Служба судової охорони. Організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади здійснює Державна судова адміністрація (ДСА).

1.1.1. Незалежність суддів та судової влади
Незалежність судової влади в Україні найдоцільніше розглядати через «Основні принципи незалежності судових органів»:
1) Незалежність судових органів (інституційна незалежність).
Правова основа незалежності судів закріплена в Конституції України та Законі про судоустрій і статус суддів. Зокрема, ними встановлено такі принципи: здійснення правосуддя виключно судами; заборона будь-якого впливу на суддю; обов’язковість судового рішення; неможливість притягнення судді до відповідальності за ухвалене ним судове рішення (крім вчинення злочину/проступку) тощо.
2) Свобода асоціацій.
Конституція та ЗССС гарантують функціонування суддівського самоврядування для захисту професійних інтересів суддів та вирішення питань внутрішньої діяльності судів. Органами суддівського самоврядування є збори суддів, Рада суддів України (РСУ), з’їзд суддів України. Найвищим органом є з’їзд суддів України, який складається з делегатів від усіх судів України. Одними із найважливіших повноважень цього органу є призначення суддів Конституційного Суду та обрання членів ВРП (10 із 21 члена).
3) Кваліфікація, підбір і підготовка.
Загальними вимогами до суддів є наявність громадянства, вік від 30 до 65 років, наявність вищої юридичної освіти та мінімум 5 років професійного стажу, а також знання державної мови.
Відбір суддів у всіх випадках проводить ВККС, але процедура відбору для місцевих судів та вищих судів (апеляційні, вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд) відрізняється. Зокрема, процедура відбору до місцевих судів складається із 15 етапів, основними з яких є: складання відбіркового іспиту, проходження спеціальної підготовки, складання кваліфікаційного іспиту (оцінювання практичних знань) та розгляд ВРП рекомендацій щодо відібраних кандидатів. Натомість процедура добору до вищих судів проводиться за процедурою кваліфікаційного оцінювання (дивитися нижче). Згідно із ЗССС відбір кандидатів проходить прозоро та відкрито. Громадськість та ЗМІ можуть бути присутніми під час перевірки іспитових робіт. Для участі в конкурсі кандидати мають подавати декларації про доходи, сімейні зв’язки та доброчесність, а також пройти спеціальну перевірку. Вказані декларації перевіряються відповідними органами.
Для забезпечення професійної підготовки суддів ЗССС закріплює проведення кваліфікаційного оцінювання суддів. Підставою для його проведення може бути заява судді або рішення ВККС. Під час проведення оцінювання перевіряється компетентність, професійна етика та доброчесність судді. Воно відбувається за двома етапами – складання іспиту (анонімне опитування та практичне завдання) та розгляд досьє і проведення співбесіди (досьє містить практично всю інформацію, пов’язану з діяльністю судді за весь час роботи). Оцінювання відбувається відкрито і прозоро, до його проведення залучена Громадська рада доброчесності (ГРД) при ВККС, яка надає свої висновки про відповідність суддів критеріям професійної етики та доброчесності. У разі негативного висновку ГРД щодо судді, ВККС може прийняти рішення про успішне проходження кваліфікаційного оцінювання такого судді лише кваліфікованою більшістю голосів (11 із 16 голосами). У разі непроходження кваліфікаційного оцінювання суддю може бути звільнено за рішенням ВРП.
Крім кваліфікаційного оцінювання, судді зобов’язані проходити підготовку для підтримання кваліфікації не рідше одного разу на три роки в Національній школі суддів України.
4) Умови служби та термін повноважень.
Суддя обіймає посаду безстроково, проте у 65 років повноваження припиняються. Держава гарантує довічне грошове утримання судді та пенсію, які закріплюються на рівні закону. Грошова винагорода судді, інші умови служби (в тому числі гарантії безпеки для суддів та членів їх сімей) також встановлюються законом. Просування по службі (переведення на вищу посаду) здійснюється за конкурсом.
Для забезпечення прозорості розгляду справ та з метою дотримання незалежності суддів в Україні функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система, яка автоматично розподіляє справи в межах суду.
5) Покарання, усунення від посади і звільнення.
Вичерпний перелік підстав звільнення та припинення повноважень судді наведено у Конституції України. Рішення про звільнення судді ухвалює ВРП, також без її згоди суддю не може бути затримано/заарештовано чи взято під варту.
Законом передбачено також процедуру притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне провадження здійснює ВРП, яка за результатами розгляду справи може винести попередження, накласти догану (з позбавленням права отримувати доплати), відсторонити суддю від посади/перевести до суду нижчого рівня або звільнити. Закон встановлює конкретні підстави для застосування наведених дисциплінарних стягнень та вичерпний перелік підстав для притягнення судді до відповідальності. Право на подання повідомлення про вчинення суддею дисциплінарного проступку має будь-яка особа.
1.1.2. Запобігання корупції в діяльності суддів
Для запобігання корупції в судовій системі законом передбачено функціонування низки антикорупційних інструментів.
По-перше, судді зобов’язані подавати декларації про майно та доходи, передбачені Законом про запобігання корупції, а також щорічні декларації про родинні зв’язки та декларації про доброчесність. Всі декларації є публічними.
По-друге, на суддів поширюються загальні правила щодо запобігання конфлікту інтересів, зокрема: обмеження щодо одержання подарунків, обмеження щодо сумісництва та суміщення посад; обов’язок передачі корпоративних прав, обмеження щодо роботи близьких осіб тощо. Проте певні особливості врегулювання конфлікту інтересів встановлюються й іншими законами. Зокрема, на суддів поширюються вимоги та правила процесуальних законів, які регламентують правила відводу та самовідводу від розгляду конкретних справ. Контроль та додержання вимог щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів забезпечує Рада суддів України (орган суддівського самоврядування). Вона також надає методологічну підтримку для роз’яснення правил щодо конфлікту інтересів.
По-третє, на суддів поширюються вимоги щодо дотримання правил етичної поведінки. Основні вимоги щодо етичної поведінки закріплено в Кодексі етичної поведінки суддів, який затверджується З’їздом суддів України. Кодекс є підзаконним НПА, який складається з переліку статей, що закріплюють загальні вимоги до поведінки суддів, а також вимоги щодо поведінки під час судового розгляду і в позасудовій діяльності. За порушення закріплених вимог настає дисциплінарна відповідальність.
Стан імплементації на практиці

2.1. Незалежність судової системи
Судова система в Україні дуже часто перебуває в центрі політичних та корупційних скандалів. Це позначається на загальній довірі до суду з боку населення. За результатами останніх соціологічних опитувань лише 27 % професійних правників довіряють суду, а серед широкої громадськості цей показник ще нижчий – 10%.
Не останню роль у такому низькому рейтингу довіри відіграли проблеми із забезпеченням незалежності судової системи і суддів. Лише 6 % опитаних погоджуються з тим, що суди в Україні є незалежними та не зазнають впливу з боку політиків, влади, олігархів тощо. Серед правників цей показник трішки більший – 9 %. Самі судді оцінюють незалежність судової системи в Україні в середньому на 5–8 балів із 10 (63 % опитаних дали оцінку в цьому діапазоні). Лише 1 % суддів вважає, що суди є повністю залежними, а 9 %, що повністю незалежними.
Проблема із забезпеченням незалежності суддів та судової системи є комплексною і потребує детального вивчення кожного її аспекту.
1) Добір суддів
Повноцінний добір суддів в Україні не проводиться вже близько 2 років. Через це дефіцит суддів постійно збільшується, а середнє навантаження судову систему зростає. У листопаді 2019 року було розформовано старий склад ВККС. Проте через проблеми із формуванням конкурсної комісії новий склад органу станом на вересень 2021 року так і не було призначено. Основною причиною цього стало Положення про конкурс, який затвердила ВРП. Воно дозволяло самій ВРП не враховувати рішення конкурсної комісії, що нівелювало конкурсну процедуру загалом. В результаті, міжнародні партнери відмовилися делегували своїх представників до комісії і конкурс було заблоковано. Через відсутність ВККС середня укомплектованість судів в Україні складає 74%, 1867 місць для суддів є вакантними, а деякі місцеві суди взагалі припинили роботу через брак суддів. Середнє навантаження на одного суддю місцевого суду становить близько 700 справ, а в окремих судах понад 2000 справ. Зважаючи на наслідки та причини тривалої паузи у роботі ВККС, доволі цинічними видаються заяви ВРП про те, що низьке кадрове забезпечення судів є основною проблемою не лише судової влади, але й держави загалом.
Законодавче закріплення процедури добору суддів є на високому рівні, проте існує ряд проблем з виконанням закону на практиці. Опитані нами експерти надають позитивні оцінки чинній процедурі добору суддів. Проте вони вважають, що процедура добру до місцевих судів має передбачати такі самі стандарти, які передбачені при процедурі добору до вищих судів (в частині проведення психологічних тестів та перевірок на доброчесність).
Разом із тим, реалізація законодавчих положень на практиці має ряд недоліків, наприклад, небажання ВККС враховувати позицію громадськості. Так, при відборі суддів до Верховного суду у 2019 році ВККС не врахувала негативні висновки ГРД щодо 15 суддів, які перемогли у конкурсі. Серед них були такі особи, які, на думку громадськості, ухвалювали незаконні рішення проти учасників Революції Гідності чи, наприклад, втручалися в роботу автоматизованої системи розподілу судових справ. Якщо враховувати всі конкурси, то суддями Верховного суду стали 44 кандидати, які під час конкурсу отримували негативні висновки від ГРД.
Попри вказані виклики із процедурою добору суддів, є позитивні аспекти про які вказують експерти. Беззаперечним позитивом стала процедура добору суддів до ВАКС. Вона була проведена на високому рівні та не допустила проходження конкурсу кандидатами, що не відповідали критеріям доброчесності. Визначальну роль у доборі зіграла спеціально створена Громадська рада міжнародних експертів (ГРМЕ), яка подібно до ГРД брала участь у конкурсі. Проте, ключовою відмінністю між ними стала можливість ГРМЕ ветувати рішення ВККС. В результаті, 42 кандидати із 113 були виключені із конкурсу завдяки роботі ГРМЕ оскільки вони не відповідали критеріям доброчесності.
2) Кваліфікаційне оцінювання суддів
У 2016 році розпочалася процедура обов’язкового кваліфікаційного оцінювання всіх суддів. Її було впроваджено для перевірки суддів на доброчесність, компетентність та професійну етику. Основним завданням оцінювання було очищення суддівського корпусу від осіб, які не відповідають вказаним критеріям.
Кваліфікаційне оцінювання не було завершено. Воно зупинилося разом із добором суддів через відсутність ВККС. За інформацією ВРП, ще 2132 судді не пройшли обов’язкового кваліфікаційного оцінювання. Незважаючи на це, є достатньо підстав для надання оцінки цій процедурі.
Обов’язкове кваліфікаційне оцінювання суддів показано повну неефективність. Кількість суддів, яких було звільнено за його результатами є мізерною, а сама процедура містила ряд критичних недоліків. Станом на квітень 2019 року 2253 із 2409 суддів успішно пройшли оцінювання (93,5 %). Решта 156 суддів було рекомендовано до звільнення, але лише 15 із них у кінцевому результаті було звільнено (0,6%). На думку експертної громадськості причинами низької ефективності кваліфікаційного оцінювання є:
- високий темп проведення співбесід (в середньому 320 на місяць);
- анонімне письмове тестування було недостатньо складне (лише 0,2% суддів не склали його);
- непрозорість оцінювання (письмові роботи суддів та оцінки за критеріями були засекречені);
- розгляд справ членами ВККС, які мають конфлікт інтересів і самі вчиняли дії, за які їх може бути звільнено тощо.
Співпраця ВККС з громадськістю під час кваліфікаційного оцінювання провалилася. Причиною цього стало небажання ВККС враховувати висновки ГРД. Зокрема, ВККС прийняла безпідставні зміни до регламенту своєї роботи, які фактично дозволяли їй враховувати висновки ГРД. Це стало навіть предметом судового спору, який виграла громадськість. Проте за час судового розгляду ВККС встигла оцінити 2500 суддів без відповідних висновків ГРД. В результаті, члени ГРД вийшли із процесу кваліфікаційного оцінювання.
Не сприяло ефективності кваліфікаційного оцінювання і випадки його обходу. Так, в один день 34 суді ОАСКу (детальніше про цей суд нижче) не прийшли на складання іспиту через хворобу. В підсумку, вони так і не брали участь у кваліфікаційному оцінюванні.
Цікаву думку щодо процедури кваліфікаційного оцінювання висловив один із опитаних нами експертів. Він вважає, що процедура оцінювання в такому форматі не може бути ефективною в українських реаліях. Адже половина членів ВККС сформована з суддів або суддів у відставці і вони не схильні ухвалювати негативні рішення щодо своїх колег.
3) Покарання, усунення від посади і звільнення судді
Існують два типи звільнення судді: за загальними обставинами та за особливими обставинами. У першому випадку суддя звільняється за власним бажанням, подає у відставку або звільняється через стан здоров’я. У другому звільнення відбувається через вчинення дисциплінарного проступку, або за результатами кваліфікаційного оцінювання, або у зв’язку з порушенням вимог щодо несумісності. Два типи звільнення відрізняються наслідками. У разі звільнення судді у відставку (можливо лише при наявності 20 років стажу) зберігається право на низку бонусів, у тому числі на пожиттєве щомісячне грошове забезпечення. В інших випадках таке право за суддями не зберігається. З огляду на це, судді переважно прагнуть закінчити свою службу звільненням у відставку.
Судді доволі часто зловживають своїм правом на вихід у відставку, навіть при настанні особливих обставин для їх звільнення. ВРП активно сприяє суддям у зловживанні цим правом. Наприклад, низка суддів, яких мали звільнити за особливими обставинами (непроходження кваліфікаційного оцінювання), самостійно подавали заяву про відставку і вимагали задовольнити її. Своєю чергою ВРП замість розгляду питання про звільнення просто приймала заяву суддів. Це забезпечувало суддям “золотий парашут”, тобто одноразову виплату та пожиттєве отримання щомісячної грошової винагороди. У результаті таких дій ВРП до суддів не застосовувались негативні наслідки (в тому числі позбавлення права займати посаду судді повторно), а державний бюджет витрачає щорічно 942 тисячі євро на їх забезпечення.
Відправлення суддів у відставку є найпоширенішою підставою звільнення суддів, вона застосовується ВРП навіть при наявності щодо суддів дисциплінарних справ. При цьому, існують випадки задоволення заяви судді про відставку навіть після вчинення резонансних злочинів. Офіційна статистика показує, що із 281 звільнених суддів у 2020 році за всіма підставами 249 суддів (88,6%) було звільнено у відставку. Цей спосіб звільнення використовується навіть тоді, коли щодо суддів розглядаються дисциплінарні справи. Задовольняючи заяву судді про відставку, щодо якого/якої ініційоване дисциплінарне провадження ВРП дозволяє їм уникати відповідальності.
Однією з найгучніших справ, пов’язаних із відставкою судді замість звільнення, можна назвати справу судді з Житомира Віктора Волощука. Він у стані алкогольного сп’яніння керував автомобілем і на смерть збив 21-річного мотоцикліста. Проте замість звільнення судді через вчинення дисциплінарного проступку ВРП за 20 днів до вироку у справі відправила його у відставку. Суддя отримав майже 10 000 євро вихідної допомоги і пенсію у розмірі 16 000 євро у 2020 році.
Описана практика відправлення суддів у відставку є можливою через недоліки законодавства. Зокрема мовна конструкція «має право», що закріплена в Законі про ВРП, не зобов’язує, а лише надає право ВРП призупинити питання про звільнення судді на час розгляду дисциплінарної скарги чи подання ВККС про невідповідність судді займаній посаді. Але замість того, щоб скористатися своїм правом, ВРП ігнорує дисциплінарні провадження і приймає рішення про відставки, заявляючи, що подібні рішення вони змушені приймати через недосконалість закону.
4) Незалежність судових органів (інституційна незалежність)
Думки суддів та експертів щодо незалежності судових органів кардинально відрізняються. Нещодавні опитування та статистика дозволяє зробити висновки, що найбільшою загрозою своєї незалежності судді вважають ті інституції, які намагаються реформувати судову владу, зокрема громадськість та Парламент. При цьому більшість суддів не вважають, що їхні колеги та інші представники судової влади втручаються у їхню діяльність. Експертне середовище, своєю чергою, вважає, що саме внутрішній вплив є найбільшою загрозою для суддівської незалежності. Наведемо найпоширеніші, на думку експертної громадськості, способи впливу на суддів:
- Тиск з боку голови суду.
Одним із найпоширеніших способів впливу на суддю є тиск з боку голови суду. Ця практика є всеосяжною і проявляється найчастіше у вигляді дружніх порад, рекомендацій, консультацій, прохань чи настанов. Часто такі речі не сприймаються самими суддями як спроби тиску на них. Як показують громадські дослідження, «судді здебільшого схильні толерувати незаконні прохання/вимоги з боку представників судової влади або навіть не сприймати їх як втручання». Хоча, саме такий неформальний вплив чи не найбільше загрожує суддівській незалежності.
Законодавство не надає головам судів великих можливостей для вчинення тиску на суддів. На практиці методи впливу не є дуже суттєвими, але навіть вони перешкоджають ефективно виконувати роботу і суттєво впливають на психологічний стан суддів. Наприклад, голови суду можуть: чинити перепони в оформленні відпусток, відряджень чи навчання; втручатися в комп’ютерну систему судді; напризначати секретарів засідання; надавати найгірші робочі кабінети тощо.

Яскравим прикладом описаної практики може бути випадок із суддею Сергієм Бондаренком, який отримував прямі вказівки від голови суду щодо вирішення конкретної справи. Після винесення «неправильного» рішення пан Бондаренко отримував від голови суду погрози, які чутно на опублікованому аудіозаписі.
- Тиск з боку колег.
Вчинення тиску на суддю з боку колег найчастіше поєднаний із тиском з боку голови суду. Поширеним інструментом впливу є рішення органів суддівського самоврядування, які є обов’язковими до виконання. Наприклад, згідно із ЗССС збори суддів конкретного суду можуть визначати спеціалізацію та навантаження окремих суддів. Саме цей механізм може використовуватися для вчинення тиску, через встановлення надзвичайно великого навантаження або через кардинальну зміну спеціалізації для окремих суддів.
Так сталося із суддею-викривачкою Ларисою Гольник, якій штучно змінили спеціалізацію та встановили надзвичайно велике навантаження через її викриття корупції в Октябрському суді міста Полтави.

- Тиск з боку ВРП.
Тиск з боку ВРП найчастіше полягає в притягненні суддів до дисциплінарної відповідальності. Для цього використовуються підставні скаржники, які пишуть замовні скарги на суддів, що демонструють незалежність. Потім ці скарги розглядає ВРП та приймає рішення про притягнення суддів до відповідальності.
Описана схема була застосована щодо суддів, які сприяли розслідуванню щодо суддів ОАСК Павла Вовка.
Справа голови ОАСК Павла Вовка є прикладом кричущого порушення незалежності суддів, судових органів та всієї судової системи загалом. Павла Вовка звинувачують у спробі захоплення державної влади. За період із 2019 по 2020 рік детективам Національного антикорупційного бюро (НАБУ) вдалося зібрати інформацію, яка може свідчити про втручання Вовка та його соратників у діяльність ВРП, ВККС, КСУ, НАЗК та інших органів влади України. На записах розмов голови суду та його колег є докази: надання вказівок окремим суддям щодо конкретних справ; обходу кваліфікаційного оцінювання; шантажу керівників державних органів за закриття справ; подання підставних позовів; визнання своєї поведінки “політичною проституцією” тощо. Проте найрезонанснішим записом стали розмови Вовка з його заступником, під час яких обговорювалися перспективи задоволення позову про визнання відсутності коаліції в парламенті, що було підставою розпуску останнього «для помсти чинній на той момент владі».
У описаній справі ВРП стала на захист суддів Вовка навіть після опублікування записів розмов судді в медіа. ВРП відмовилася задовольняти клопотання про відсторонення голови ОАСК від посади, чим фактично дозволила йому і надалі здійснювати правосуддя. Таке рішення ВРП ухвалювала в умовах явного конфлікту інтересів, оскільки деякі члени ВРП товаришували з Вовком, а деякі взагалі були фігурантами цієї справи.
Водночас ВРП притягнула до дисциплінарної відповідальності суддів, які дозволяли прослуховувати кабінет голови ОАСК, а також судді ВАКС, який продовжував строки слідства та приймав рішення про примусовий привід Вовка.
5) Дисциплінарна відповідальність суддів
Інститут дисциплінарної відповідальності широко застосовується з метою тиску на суддю не тільки з боку ВРП, але й з боку учасників судових справ, які розглядає суддя. 52 % респондентів погодилися з твердженням, що адвокати та прокурори використовують інститут дисциплінарної скарги з метою тиску на них. При цьому 3 % опитаних вказали, що на ухвалення певного рішення все ж таки вплинули дисциплінарні скарги.
Саме через велику кількість дисциплінарних скарг ВРП є перезавантажена. Наприклад, за 2020 рік ВРП розглянула 13425 дисциплінарних скарг (в середньому 36 скарг за один день, враховуючи свята та вихідні). За їх результатами було відкрито лише 404 дисциплінарні справи (у 3% випадків) та було прийнято 129 рішень про притягнення 141 судді до дисциплінарної відповідальності.
За статистикою ВРП не застосовує до суддів сурові покарання. Найчастіше у 2020 році було застосовано попередження (у 51% випадків), догана (у 19% випадків), сурова догана (у 15% випадків). Проте звільнено за результатами розгляду дисциплінарних скарг було лише 14 суддів (у 9% випадків).
Попри доволі великі об’єми розгляду дисциплінарних скарг, експерта громадськість наводить ряд зауважень, які дозволяють сумніватися у об’єктивності та неупередженості рішень ВРП:
- Затягування строків. Незважаючи на встановлені законом строки здійснення дисциплінарного провадження (60 днів з моменту надходження скарги), їх майже завжди порушують. Строки розгляду фактично залежать від волі члена ВРП. Наприклад, одні справи можуть розглядати роками, а інші – місяць. Така практика є поширеною через надмірну дискрецію щодо визначення строку перевірки скарги та відсутності відповідальності за його порушення.
- Неоднорідна практика. Дисциплінарна практика ВРП є дуже різноманітною. У схожих або навіть в однакових ситуаціях рішення ВРП можуть кардинально відрізнятися. При цьому в таких рішеннях дуже часто простежуються політичні мотиви. Наприклад, ВРП відмовляється відкривати дисциплінарну справу щодо судді, яка винесла необґрунтовану ухвалу про обшук у громадського активіста. Водночас ВРП покарала суддю, який дозволив проводити обшук у кабінеті голови ОАСК у справі про захоплення державної влади.
- Порушення прав скаржника. Закон про ВРП чітко визначає права скаржника, серед яких є право ознайомлюватися з матеріалами справи. Проте ВРП штучно обмежує це право, не надаючи скаржникам копії протоколів та технічні записи її засідань. При цьому обґрунтовує свою позицію ВРП положеннями свого регламенту, який фактично суперечить закону. Та найбільше порушення прав скаржників полягає в обмеженні їхнього права на оскарження рішень ВРП. Згідно з положеннями закону рішення ДП ВРП має право оскаржувати суддя, щодо якого ухвалене рішення, та скаржник, але лише за умови надання такого дозволу самою ДП ВРП. Абсурдність ситуації полягає в тому, що дозвіл на оскарження рішення надає орган, який сам це рішення і приймав. Це впливає і на статистику оскаржень. Зокрема, у 2020 році із 89 скарг на рішення ДП лише 20 (22 %) надійшло від скаржників. Усі інші скарги подали судді (67 скарг) та прокурори (2 скарги).
- Порушення гласності. Раніше усі засідання ВРП транслювалися, але в листопаді 2019 року ВРП прийняла зміни до Регламенту своєї роботи, якими передбачено, що засідання можуть транслюватися лише за згодою всіх сторін дисциплінарного провадження. Фактично такі зміни призвели до відсутності трансляції, адже навряд чи суддя, якого притягують до відповідальності, надасть дозвіл на трансляцію. Крім того, бувають випадки, коли дисциплінарне провадження має лише одну сторону – суддю, щодо якого ВККС подала рекомендацію про звільнення чи призначення. Ситуація погіршилася ще більше із введенням карантину, оскільки почали діяти обмеження щодо фізичної присутності інших осіб на засіданні. Бували випадки, коли журналістів не пустили на засідання ВРП через перевищення дозволеної кількості осіб у кімнаті, хоча це було не так. Крім цього, як зазначає громадськість, ВРП є систематичним порушником Закону про доступ до публічної інформації, оскільки не публікує відкриті дані та безпідставно не надає запитувану інформацію. Активістам доводиться постійно оскаржувати такі рішення ВРП у судах.

Практика

позитивна

негативна

Добір суддів до Вищого антикорупційного суду здійснювався за прозорою та відкритою процедурою. Залучені міжнародні експерти сприяли відбору доброчесних та професійних суддів.
Кодекс етичної поведінки суддів є якісним документом. Судді дедалі частіше зважають на нього під час ведення своєї діяльності та в позаробочий час.
Почалася реформа судової системи, покликана очистити ВРП від недоброчесних членів, підвищити спроможність цього органу та збільшити ефективність дисциплінарних проваджень проти суддів.
Добір та кваліфікаційне оцінювання суддів не відбувається протягом 2 років через відсутність ВККС.
Кваліфікаційне оцінювання суддів, проведене у 2018–2019 роках, ще не завершилося і показало свою низьку ефективність.
Дискреція ВРП дозволяє звільняти суддів, проти яких відкрито дисциплінарні провадження, у відставку, що гарантує їм щомісячні виплати на пенсії і дає змогу уникати відповідальності.
Поширеними є неформальні практики впливу на суддів з боку колег, голів судів та ВРП. Такі практики не сприймаються суддями як втручання у власну незалежність. ВРП використовує дисциплінарну відповідальність з метою впливу на конкретних суддів, а також зловживає гарантіями незалежності щодо суддів, проти яких є обґрунтовані підстави вважати, що вони здійснили злочини.

Практика ВРП щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності є неоднозначною і вибірковою. Дисциплінарні провадження містять низку суттєвих недоліків, які зумовлюють сумніви в об’єктивності та справедливості ухвалених ВРП рішень.
Діяльність ВРП залежить від її персонального складу. Чинних членів ВРП обрано з порушенням закону, і є обґрунтовані підстави стверджувати про їхню недоброчесність. Діяльність ВРП є надмірно заполітизованою.
Результати державної оцінки імплементації буде оприлюднено згодом.

Коротко про результати імплементації

Cтан імплементації
Стан імплементації в законодавстві

Тут буде розміщено державну оцінку стану імплементації розділу в законодавстві
Стан імплементації на практиці
Тут буде розміщено оцінку державою стану імплементації розділу на практиці

Практика

позитивна

негативна

Позитивні практики імплементації
Позитивні практики імплементації
Позитивні практики імплементації
Негативні практики імплементації
Негативні практики імплементації
Негативні практики імплементації
Актуальні дослідження та матеріали
1. "Назва документу"
2. "Назва документу"
3. "Назва документу"
4. "Назва документу"
5. "Назва документу"
Позитивні
Негативні
Нейтральні
Ваші пропозиції
У разі наявності пропозицій та додаткової інформації, що допоможе зробити викладену інформацію краще, просимо звернутися за наступною формою
Підписатись на оновлення
Отримуйте сповіщення про оновлення платформи
Громадські звіти
08.11.2020
Державний звіт про реалізацію імплементації конвенції ООН проти корупції в Україні
08.11.2020
08.11.2020
Державний звіт про реалізацію імплементації конвенції ООН проти корупції в Україні
08.11.2020
08.11.2020
Державний звіт про реалізацію імплементації конвенції ООН проти корупції в Україні
08.11.2020
08.11.2020
Державний звіт про реалізацію імплементації конвенції ООН проти корупції в Україні
08.11.2020
08.11.2020
Державний звіт про реалізацію імплементації конвенції ООН проти корупції в Україні
08.11.2020
Державні звіти
08.11.2020
Державний звіт про реалізацію імплементації конвенції ООН проти корупції в Україні
08.11.2020
08.11.2020
Державний звіт про реалізацію імплементації конвенції ООН проти корупції в Україні
08.11.2020
08.11.2020
Державний звіт про реалізацію імплементації конвенції ООН проти корупції в Україні
08.11.2020
08.11.2020
Державний звіт про реалізацію імплементації конвенції ООН проти корупції в Україні
08.11.2020
08.11.2020
Державний звіт про реалізацію імплементації конвенції ООН проти корупції в Україні
08.11.2020