В Україні ухвалено Закон «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (надалі - Закон про запобігання та протидію), який є профільним Законом у сфері повернення активів.
Зокрема, в Законі про запобігання та протидію визначено терміни «ідентифікація» та «верифікація» клієнта. Ідентифікація - це заходи, що вживаються суб’єктом первинного фінансового моніторингу (далі - СПФМ) для встановлення особи шляхом отримання її ідентифікаційних даних. Натомість, верифікація - це заходи, що вживаються СПФМ з метою перевірки належності відповідній особі отриманих СПФМ ідентифікаційних даних та/або з метою підтвердження даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників чи їх відсутність.
Ідентифікація та верифікація здійснюються до встановлення ділових відносин. Проте, з метою неперешкоджання звичайній діловій практиці верифікація клієнта може здійснюватися за необхідності під час встановлення ділових відносин або після відкриття рахунка, але до проведення по ньому першої фінансової операції.
Додатково у Законі про запобігання та протидію визначено необхідність зберігання протягом не менше 5 років документів, даних про клієнта після припинення ділових відносин з клієнтом або завершення разової фінансової операції без встановлення ділових відносин з клієнтом. Причому такий строк може бути й вище, якщо це буде визначено зважаючи на ризик-орієнтований підхід.
Законом про запобігання і протидію також визначено і поняття «кінцевого бенефіціарного власника» (надалі - КБВ), яке ми вже описували при аналізі імплементації статті 12 КООНПК. Систему отримання, контролю і оновлення інформації про КБВ та структуру власності закріплено статтею 51 Закону про запобігання та протидію. У випадку неможливості встановлення даних, що дають змогу встановити КБВ, СПФМ зобов’язаний:
- відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин;
- відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин;
- закрити рахунок / відмовитися від проведення фінансової операції.
Поняття «політично значущих осіб» (надалі - ПЗО) охоплює фізичних осіб, які є національними, іноземними публічними діячами та діячами, які виконують публічні функції в міжнародних організаціях. Національні / іноземні публічні діячі - це фізичні особи, які виконують або виконували
протягом останніх трьох років в Україні / в іноземних державах визначні публічні функції. Встановлено також перелік посад, які відповідають цим категоріям.
Пов’язаними з ПЗО є фізичні особи, щодо яких відомо, що вони мають спільне з ПЗО бенефіціарне володіння юридичною особою, трастом або іншим подібним правовим утворенням або мають будь-які інші тісні ділові зв’язки з ПЗО, а також, що вони є КБВ юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, про які відомо, що вони де-факто були утворені для вигоди ПЗО.
Членами сім’ї ПЗО є чоловік/дружина або прирівняні до них особи, син, дочка, пасинок, падчерка, усиновлена особа, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, зять та невістка і прирівняні до них особи, батько, мати, вітчим, мачуха, усиновлювачі, опікуни чи піклувальники.
Для збирання оперативної фінансової інформації в Україні функціонує Державна служба фінансового моніторингу України (надалі - Держфінмоніторинг), про яку ми зазначали при аналізі статті 14 КООНПК. В Україні закріплена та розвивається адміністративна модель підрозділу для збирання оперативної фінансової інформації. Держфінмоніторинг виконує роль сполучної ланки між фінансовими та іншими секторами, на які поширюється зобов’язання щодо подання звітності. Додатково Держфінмоніторинг виконує аналітичну функцію - формує аналітичні матеріали, звіти, а також надає офіційні рекомендації щодо виконання зобов’язань із запобігання переказам доходів, здобутих злочинним шляхом, та їх виявлення.
В Україні законодавством визначено поняття "банк-оболонка". Зокрема, банк-оболонка - установа-нерезидент (банк, інша фінансова установа, установа, що здійснює діяльність, подібну до діяльності фінансових установ), що не має фізичної присутності в країні реєстрації та ліцензування та не є частиною регульованої фінансової групи, що підлягає ефективному консолідованому нагляду. Зазвичай їх використовують для ухилення від фінансового контролю та уникнення виявлення корупційних схем. Виявлення таких установ сприяє створенню ефективних механізмів запобігання фінансовій корупції, забезпеченню прозорості глобальних фінансових операцій, а також є важливим у контексті повернення активів.