Прозорість та відкритість суб’єктів владних повноважень (тобто усіх державних органів усіх гілок влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб) і, відповідно, реалізацію права кожного на доступ до публічної інформації забезпечено на конституційному та на законодавчому, підзаконному рівнях.
З 2011 року діє прогресивний, на думку багатьох українських та міжнародних експертів , Закон України «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон про доступ) (ред. 08.09.2021), який є спеціальним, основним законом у сфері доступу до публічної інформації, що знаходиться у розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес. Закон, серед іншого, встановлює: визначення публічної інформації й інформації з обмеженим доступом; гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації та шляхи (способи) доступу до неї; захист викривачів інформації; оформлення запитів та строк їх розгляду; можливу плату за надання інформації; випадки відмови та відстрочки в задоволенні запиту на інформацію; оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації; відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації; відшкодування матеріальної та моральної шкоди у разі порушення права та законних інтересів запитувача інформації. В закон закладено міжнародні стандарти з доступу, в тому числі положення Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів. При тому що саму Конвенцію Україна ратифікувала після майже 10 років практичного застосування стандартів, що в ній закріплені.
1.2. Суспільна важливість інформації як гарантія доступу до інформації з обмеженим доступом
Термін «суспільно необхідна інформація» визначено Законом України «Про інформацію» 1992 року (ред. від 16.06.2020). Розпорядник інформації може обмежити доступ до інформації лише за сукупності трьох умов (трискладовий тест).
У разі якщо інформація з обмеженим доступом є суспільно необхідною, за її розповсюдження відповідальність не настає.
1.3. Інституції для оскарження
Уповноваженого ВРУ з прав людини (далі – Уповноважений, або Омбудсман) вважається спеціальним органом, що здійснює контроль за дотриманням права на доступ до інформації. Омбудсман розглядає скарги на діяльність усіх розпорядників публічної інформації, ініціює процес притягнення їх до адміністративної відповідальності. До Уповноваженого можна безоплатно звернутися зі скаргою протягом одного року (у визначених випадках строк може бути подовжено до двох років).
Діяльність Уповноваженого регулюється спеціальним законом, який гарантує незалежність від інших державних органів та посадових осіб. Омбудсман призначається і звільняється з посади Верховною Радою України. Строк перебування на посаді – 5 років.
Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути також оскаржені до вищого за ієрархією органу розпорядника інформації (оскарження є безоплатним), або до суду (зі сплатою судового збору).
Законодавство не обмежує скаржника у кількості застосованих способів оскарження.
1.4. Свобода слова
В Україні гарантується свобода вираження поглядів і переконань, закріплено право кожного вільно збирати, використовувати та поширювати інформацію, крім персональних даних.
Діяльність журналістів, засобів масової інформації регулюється Законом «Про інформацію». Ним надаються гарантії діяльності ЗМІ та журналістів, забороняються цензура, втручання в професійну діяльність журналістів і засобів масової інформації, контроль за змістом поширюваної інформації. Визначено лише два випадки, коли ці заборони не поширюються: коли попереднє узгодження інформації здійснюється на підставі закону, або у разі накладення судом заборони на поширення інформації. Цим законом журналістам, працівникам ЗМІ гарантовані безоплатність акредитації, допуск на відкриті заходи, що проводить суб’єкт владних повноважень, без акредитації, а також чітко визначають конкретні випадки, коли акредитація може бути припинена. Рішення про припинення акредитації може бути оскаржено до суду.
У сферах телерадіомовлення, свободи слова діє низка державних органів з різних гілок влади:
- Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення – колегіальний державний орган у галузі телерадіомовлення, правові засади діяльності якого визначені спеціальним законом. Серед основних повноважень: наглядові (за дотриманням законодавства щодо реклами та спонсорства, ліцензійних умов, порядку мовлення під час проведення виборчих кампаній та референдумів тощо, а також застосування санкцій), регуляторні (ліцензування, ведення Державного реєстру суб’єктів інформаційної діяльності у сфері телебачення і радіомовлення тощо), інші. Ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, а Нацрада є єдиним органом, що їх видає.
- Комітет ВРУ з питань свободи слова здійснює парламентський контроль щодо забезпечення свободи слова, права громадян на інформацію, гарантії діяльності ЗМІ, захисту прав журналістів, працівників ЗМІ.
- Державний комітет телебачення і радіомовлення України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у забезпеченні формування та реалізації державної політики у сфері телебачення і радіомовлення, інформаційній та видавничій сфері.
- Рада з питань свободи слова та захисту журналістів – консультативно-дорадчий орган при Президентові України. Його основними завданнями є формування пропозицій щодо захисту забезпечення реалізації прав громадян на свободу слова та отримання об’єктивної, достовірної інформації, а також забезпечення гарантій законної професійної діяльності журналістів.
1.5. Норми законодавства про залученість громадян до напрацювань проєктів рішень влади
В Україні залучення громадян до напрацювання управлінських рішень гарантується Конституцією України, законами України, підзаконними актами.
Закон 1996 року «Про звернення громадян» (ред. від 16.07.2021) врегульовує, з-поміж іншого, можливості громадянам для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності. Відповідно до закону органи влади, серед іншого, зобов’язані розглядати звернення громадян, забезпечити реалізацію права громадянина бути почутим; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно припинити неправомірні дії, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням.
Діють норми, які надають організаціям громадянського суспільства можливість проведення громадського моніторингу за діяльністю органу (діяльність громадських рад при органах), бути залученими до розроблення та моніторингу (проведення громадської експертизи) державної політики як на центральному, так і на місцевому рівнях, проводити громадську експертизу діяльності органу та громадську антикорупційну експертизу актів, їх проєктів, розроблених органом.
Особливості застосування відповідних інструментів на місцевому рівні визначає Закон 1997 року «Про місцеве самоврядування»: місцевий референдум, загальні збори, громадські слухання, місцеві ініціативи, органи самоорганізації населення (що регулюються окремим законом).